Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Тернопільський апеляційний суд оприлюднив свою правову позицію у справі Кривоус — Рубленик

26 квітня 2019, 08:48

Тернопільський апеляційний суд розглянув у спрощеному провадженні апеляційну скаргу Рубленика Бориса Борисовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 листопада 2018 року у цивільній справі №607/6691/17.

Даним рішенням позовні вимоги Кривоуса Юрія Ярославовича — задоволено. Рубленика Бориса Борисовича та Рубленика Бориса Васильовича зобов'язано прибрати транспортні засоби (2 автомобілі) з земельної ділянки на вул. 15 квітня у м. Тернополі.

Не погодившись із цим рішенням, Рубленик Б.Б. оскаржив його у суді апеляційної інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, Тернопільський апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ч.1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України, а тому підлягає скасуванню.

Як встановлено судом, спірна земельна ділянка межує з автодорогою міжнародного значення М-19 та землями Байковецької сільської ради Тернопільського району. Поруч знаходиться речовий ринок ”Київський” та належні відповідачеві кафе-бар “Колиба” з готелем та надвірними приміщеннями (розташовані на вул.15 Квітня, 3а села Байківці Тернопільського району).

З пояснень представників позивача, долучених судом першої інстанції, та з публічної інформації, що є у вільному доступі на офіційних веб-сайтах органів виконавчої влади в мережі Інтернету, Кривоус Ю. Я. орендує у Волянської Н.В. земельну ділянку кадастровий №6125280600:02:001:1865, розміром 916 кв. м, за адресою: вул. 15 Квітня, 3г села Байківці Тернопільського району, на якій розташований ринок “Київський”.

 

                  

 

Чи порушено права позивача?

Розглядаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи порушено права позивача. Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Кривоус Ю. Я. посилався на пункт 2 рішення №6/31/99 від 26 квітня 2013 року тридцять першої сесії шостого скликання Тернопільської міської ради “Про укладення договорів сервітуту”, відповідно до якого йому з метою здійснення підприємницької діяльності виділено земельну ділянку розміром 0,0201 га для розміщення групи тимчасових споруд терміном на 1 рік, з можливістю щорічного продовження.

Дане рішення не містить дозволу конкретно визначеній особі (у даному випадку позивачу) на встановлення тимчасових споруд, не зазначено конкретної адреси встановлення позивачем групи тимчасових споруд у м. Тернополі.

Пункт 7 додатку даного рішення містить перелік 64 місць для розміщення об’єктів дрібнороздрібної торгівлі та сезонних об’єктів сфери послуг, відпочинку та розваг у районі ринку “Оріон” та на вул. 15 Квітня, 15 (на протилежній стороні вулиці). Встановлення тимчасових споруд у районі ринку “Київський” цим додатком не передбачено. Рішення ТМР із додатком розміщено на офіційному веб-сайті ТМР у мережі Інтернету за адресою: https://rada.te.ua./app/webroot/files/26-04-13.doc.

 

У Державному реєстрі прав відсутня реєстрація речового права на особистий земельний сервітут

Право користуватися землею у громадянина (особи) виникає з моменту реєстрації права власності або права користування (речового права) у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, яким є земельна ділянка, що передбачено Цивільним кодексом України (ст. 181), Земельним кодексом України (ст. 126). Аналогічна вимога закладена у ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", де зазначено, що державній реєстрації прав підлягає право користування (сервітут).

Згідно з ч. 2 ст. 100 Земельного кодексу України, земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Аналогічні засади викладені у ст. 402 ЦК України. Зареєстрованим може бути лише об'єкт цивільних прав.

Таким чином, допустимим та належним доказом речового права громадянина на спірну земельну ділянку повинно бути рішення державного реєстратора або витяг із Державного реєстру про проведену державну реєстрацію сервітуту (стаття 21 Закону №1952 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

У позивача вказані докази відсутні: земельний сервітут не зареєстровано, у Державному реєстрі прав відповідний запис відсутній, що визнали представники позивача у суді першої інстанції .

Ідентифікувати спірну земельну ділянку як об'єкт комунальної власності міста з матеріалів справи та офіційної інформації з Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру прав є неможливим. Таким чином, земельна ділянка як об'єкт комунальної власності, на яку встановлено особистий земельний сервітут розміром 0,0201 га, не є сформованим об'єктом цивільних прав, оскільки відсутній кадастровий номер.

Дану обставину не спростували представники позивача в суді першої інстанції, а на запитання відповідача вони не змогли вказати межі та конфігурацію земельної ділянки.

Укладений у 2016 році позивачем та Тернопільською міською радою особистий земельний сервітут на спірну земельну ділянку та наступні його доповнення у формі додаткових угод не зареєстровані як підстава речового права позивача у Державному реєстрі прав.

Виходячи з вище наведеного у позивача відсутнє право, яке є порушеним та потребує судового захисту.

 

Дозвіл на розміщення групи тимчасових споруд відсутній

Допустимими та належними доказами на право встановлення позивачем групи тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є наявність акту індивідуальної дії органу місцевого самоврядування у формі рішення про надання згоди на їх встановлення та паспорт прив'язки.

Однак позивачем не надано індивідуального акту органу місцевого самоврядування щодо вирішення його звернення стосовно надання дозволу на встановлення групи тимчасових споруд на вул.15 Квітня в районі ринку “Київський” м. Тернополя.

Термін паспорта прив'язки, що є у справі, закінчився у квітні 2018 року.

Порядок встановлення тимчасової споруди регламентовано нормами законодавства в сфері містобудування (Закон “Про регулювання містобудівної діяльності”).

Використання земельної ділянки власником тимчасової споруди для її обслуговування є можливим на умовах, визначених власником земельної ділянки: на умовах земельного особистого сервітуту або на умовах договору щодо пайової участі в утриманні об'єкту благоустрою (Закони України “Про місцеве самоврядування”, “Про благоустрій населених пунктів”). Вказана правова позиція викладена у постановах Великої палати Верховного Суду у справах №905/1552/16 та №905/2765/17.

Таким чином, оскільки позивачем не надано доказів про надання згоди органом місцевого самоврядування на встановлення ним тимчасових споруд за спірною адресою, як це передбачено п.2.2 та 2.3 наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Рубленика Б.Б. слід задовольнити. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 30 листопада 2018 року — скасувати та ухвалити нове, яким Кривоусу Ю.Я. відмовити у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Водночас звертаємо увагу громадської активістки Ружени Волянської: відповідно до Кодексу етики українського журналіста, висвітлюючи судові процеси, журналіст зобов'язаний дотримуватись журналістських стандартів і доносити до глядача та читача об'єктивну, виважену, збалансовану інформацію, без упереджень і образ.

 

За повідомленням прес-служби суду